"Воєнна історія" #1_3 за 2004 рік

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ

ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА ГЕТЬМАНАТУ
У МИКОЛАЄВІ (1917 -1918 рр.)

Владислав ПАРХОМЕНКО,
кандидат історичних наук, доцент кафедри народознавства Миколаївського державного університету

Історичний досвід переконує нас - гарантом існування незалежності країни виступають її збройні сили, їх здатність відстояти Батьківщину від будь-чиїх зазіхань. Непростий процес самовизначення України у 1917-1921 рр. підтверд-жує цю істину.
Актуальність теми полягає у тому, що в процесі вирішення проблем сучасного будівництва національних Збройних сил може бути використаний досвід 1917-1920 рр., щоб запозичити те позитивне, що було в українській армії періоду націо-нально-визвольних змагань. На сучасно-му етапі, в процесі проведення реформ, спрямованих на створення в Україні професійної армії, можуть бути враховані здобутки УНР у цьому напрямку, зокрема Закон про народну армію (січень 1918 р.), який передбачав створення кадрів війсь-кових інструкторів та структурної органі-зації війська за територіальним принци-пом на засаді договору про вільне найман-ня на визначений термін і за певну плат-ню. У сучасних Збройних Cилах варто ви-користати досвід армій УНР та Українсь-кої Держави П.П. Скоропадського при розробці військових статутів, уніформи, атрибутики, військових нагород, що у психологічному плані відігравало б певну роль, і кожний військовий відчував би себе належним саме до українських Збройних Сил, а не "пострадянських".
Об'єктом даної статті є українські військові національні формування, які були створені або діяли у Миколаєві за часів Центральної ради та Гетьманату (1917-1918 рр.).
Основою дослідження є системний і комплексний підходи, що базуються на принципах об'єктивності та історизму. Поєднання цих підходів зумовлено необ-хідністю, з одного боку, детального, тобто диференційованого, вивчення окремих явищ, з іншого, - їх узагальненого та цілісного висвітлення.
Дослідити дану проблему дозволяє історико-порівняльний метод. Він розкри-ває суть явищ, які вивчаються, за схо-жістю або відмінністю притаманних їм ознак. Наприклад, порівняння змісту офі-ційних документів, які визначали полі-тику українізації у 1917 році, або плани щодо створення гетьманської армії у 1918 році з їх практичною реалізацією.
Автор даної статті ставить за мету висвітлити процес створення українських військових формувань Центральної Ради та Гетьманату у Миколаєві, а саме:
розкрити процес утворення українсь-ких національних формувань у Миколаєві за часів Центральної Ради як одного з головних наслідків українізації в армії на півдні України;
розкрити процес формування гетьман-ської армії, зокрема спеціальних підрозді-лів у Миколаєві у 1918 р.;
дослідити проблему формування Укра-їнських Збройних Сил у Миколаєві як складову історії національно-визвольних змагань на півдні України 1917-1918 рр.
Тема даної статті недостатньо розроб-лена у вітчизняній історіографії. Як пра-вило проблема створення українських збройних сил 1917-1918 рр. розглянута у всеукраїнському аспекті. Менш дослід-жене це питання на регіональному рівні. Хоча проблема українських військових формувань на півдні України в цілому розглянута в історичній літературі. Перш за все, необхідно відзначити працю Я. Тинченка "Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття 1917-1921 роки" . У даній монографії вперше дета-льно розглядається український офіцер-ський корпус доби УНР та Гетьманату. Автор висвітлює постаті таких україн-ських військових, як М.В. Омеляновича-Павленка та В.Ю. Змієнка, діяльність кот-рих була тісно пов'язана з Одесою; корот-ко розглядається процес створення одесь-ких гайдамацьких куренів.
В коротких нарисах "Обриси мину-лого" В. Кедровського, присвячених дія-чам українського національного руху 1917-1920 рр. кілька сторінок відведено постаті І.М. Луценка - ініціатора створен-ня Одеської Української Військової Ради та дивізії одеських гайдамаків.
Процес українізації Херсонського гар-нізону частково зображено в публікації Д. Білого. Деякі аспекти проблеми, що розглядається висвітлені автором даної статті.
Проте проблема українських військо-вих формувань у Миколаєві доби Цент-ральної ради та Гетьманату фактично залишилась за межами досліджень.
Повалення самодержавства в березні 1917 року дало поштовх до розгортання національного руху на Україні. Ідеї соціального та національного визволення в перші дні революції охопили й армію.
В умовах першої світової війни в армії була зосереджена найбільш активна частина чоловічого населення. З 15 млн. мобілізованих під час війни до російської армії понад 5 млн. було з України. Мико-лаївщина входила до складу Одеського військового округу і була тиловим райо-ном Румунського фронту, на якому було зосереджено 1,6 млн. чоловік. У самому Миколаєві чисельність гарнізону стано-вила біля 35 тис. військових .
Про падіння самодержавства в Мико-лаєві стало відомо 1 березня 1917 року. На той час до складу Миколаївського війсь-кового гарнізону входили 45-й запасний піхотний полк, 456-та і 465-та піші дружини, окремий Чорноморський арт-дивізіон, 34-та окрема легка батарея, моторно-понтонний батальйон, козача сотня та різні допоміжні частини, а також повітроплавальний парк .
Наприкінці березня - на початку квітня 1917 року в місті активізується україн-ський національний рух.
Розгортається агітаційна робота серед гарнізону міста, наслідком якої було посилення національної свідомості серед солдатських і матроських мас. Так 17 травня відбулися установчі збори військового гуртка "Курінь", метою якого було: "1) національно-політичне само-виховання; 2) поширення між військами національно-політичної свідомості через агітацію словом і належною літературою; 3) агітація федерально-республіканських ідей...". У статуті відзначалося, що чле-нами гуртка можуть бути українці за походженням і всі взагалі зацікавлені українським відродженням". На зборах гуртка було ухвалено передплачувати газети "Нова Рада", "Вісник товариства "Просвіта" .
У той час, коли із діючої армія пере-творилася на дезертуючу, українські військові організації мали всі підстави стверджувати, що поступова українізація в армії не тільки не зашкодить її боєздат-ності, а й припинить той моральний роз-клад, який уже йшов на повну силу через перевтому солдатської маси внаслідок виснажливої війни.
Тому верховний головнокомандувач генерал О.О. Брусилов дав дозвіл на формування українських національних частин. Начальник штабу Одеського вій-ськового округу генерал А.Маркс наказом за № 4781 від 24 червня 1917 року та комендант Миколаєва полковник Т. Меле-невський наказом за № 215 від 25 червня пропонували негайно виділяти і форму-вати з бажаючих українські роти, зводячи їх у батальйони для відправлення на фронт .
Влітку - восени 1917 року Українська Центральна Рада намагається встановити контроль над півднем України. 23 жовтня у Миколаєві відбулися збори Українсь-кого організаційного комітету, що об'єд-нував всі українські місцеві організації (армійські, флотські, організації політич-ного, професійного, культурного харак-теру), на якому було створено Миколаїв-ську Раду об'єднаних українських органі-зацій. Ставши фактично місцевим орга-ном влади УНР, вона 10 листопада ухва-лила постанову щодо ІІІ Універсалу про те, що цей "акт відповідає потребам най-ширших верств всього пролетаріату і революційної демократії на Україні". Рада закликала "українських солдатів, матро-сів, офіцерство, робітників, а також всю демократію Миколаєва підтримувати верховний крайовий орган Української Демократичної Республіки - Центральну Раду" .
У цей період на Чорноморському флоті, де переважну більшість складали українці, активно йшов процес україні-зації військових кораблів та особового складу. Про це свідчить такий факт: 29 жовтня на загальних зборах пред-ставників від українських політичних партій, організацій, гуртків Миколаєва, що відбулися в приміщенні "Просвіти", були і "флотські українці" з крейсера "Ад-мирал Нахимов", транспорту "Дон", під-водного човна "Утка". В цей же день зага-льні збори Морського арсеналу визнали Центральну Раду вищою владою на Україні.
12 листопада дивізійний комітет Окре-мого Чорноморського мортирного артди-візіону на засіданні ухвалив "вимагати негайної українізації всього дивізіону", а тим, хто не співчуває українізації, надава-лося право до відрядження в інші частини за їх бажанням . У складі дивізіону на той час перебувало 600 солдатів та 16 гармат.
На початку грудня збори солдатів 34-ї окремої легкої батареї для стрільби по повітряному флоту (тобто зенітної арти-лерії) вирішили: "1) визнати над собою владу Української Центральної Ради, а також призначених нею громадянських та військових влад на платформі ІІІ-го Уні-версалу Ради, 2) віднині вважати батарею в територіальних військах УНР. Голова зборів - старший писар Джулига, секре-тар - канонір Вішталюк, голова батарей-ного комітету - молодший фейєрверкер Онул". Таку ж резолюцію прийняли офі-церські збори, які відбулися під голову-ванням командира батареї капітана Кризе.
14 листопада про підтримку українсь-кого уряду заявили матроси Миколаєва. В резолюції, прийнятій на загальних зборах флотського напівекіпажу, відзначалося "потрібним на місцях виконувати розпо-рядження Української Центральної Ради і Генерального Секретаріату, або їхніх представників", які "зможуть запобігти подальшому розвитку анархії в країні та врятувати Україну, а також і всю Росію від загибелі" .
На ці частини миколаївського гарні-зону могла розраховувати Центральна Рада. Крім цього, 2 грудня в місто із Одеси для підтримки українських сил прибуло 400 гайдамаків, з яких згодом був сформований 23-й Український запорізь-кий полк.
А між тим миколаївські більшовики все більше зміцнювали свої позиції, їх головною воєнною опорою стала Червона гвардія і 45-й піхотний запасний полк. На початку грудня за ініціативою більшо-виків був утворений Військово-револю-ційний комітет для "захисту свободи і революції", в місті його активно підтри-мували робітники.
Взагалі у Миколаєві позиції Україн-ської Центральної Ради були слабкими. Про це свідчили вибори до Всеросійських установчих зборів. У промисловому Миколаєві - центрі суднобудування, пере-могу отримали більшовики, за них свої голоси віддали 9886 мешканців міста, на другому місці були соціалісти-революціо-нери, на третьому - блок єврейських пар-тій, на четвертому - кадети, блок україн-ських партій був на п`ятому місці, він здобув лише 4005 голосів виборців .
Таким чином, з Миколаївського гарні-зону Центральну Раду підтримували най-більш боєздатні, з частково кадровим офіцерським складом артилерійські час-тини, а також флотський напівекіпаж та Морський арсенал. Але згодом матроська маса стала підтримувати Військово-рево-люційний комітет або оголошувала про свій "нейтралітет".
На початку січня 1918 року Військово-революційний комітет взяв курс на здо-буття влади в місті. 14 січня Рада робіт-ничих і військових депутатів після бур-хливих суперечок поіменним голосуван-ням прийняла пропозицію більшовиків про взяття всієї повноти влади. Так у Миколаєві була проголошена радянська влада.
Але боротьба за владу ще тривала, спочатку у вигляді демонстрацій. По центральній вулиці міста Соборній 50 гайдамаків у кінному строю, за якими їхав вантажний автомобіль із 15 солдата-ми та кулеметом з гаслами "Геть ради!", рушили до міської думи. Там на мітингу вони висловили свою повну підтримку Думі . А 22-23 січня відбулися бої між 23-м українським Запорізьким полком і загонами червоногвардійців та солдатів 45-го запасного піхотного полку. Бої точи-лися на 6-й Слобідській та Кузнечній вулицях, а особливо за-пеклі - на Спаській та Садовій, де були казар-ми гайдамаків. Під час боїв на вулиці Садовій червоногвардійцям вдалося захопити у гай-дамаків 3 гармати та 10 ящиків гвинтівок. 23 січня гайдамаки були вибиті з їх останньої опори - залізничного вокзалу, після чого вони звернулися з пропози-цією розпочати перего-вори, які відбулися в цей же день в приміщенні Міської управи. У ході переговорів гайдамаків звинувачували у тому, що ті вчинили напад на підводи зі зброєю Чер-воної гвардії, а пред-ставники 23-го україн-ського Запорізького полку в свою чергу заявили, що радянські війська незаконно захопили зброю 4-ї української сотні. Розуміючи, що сила не на його боці, український Запорізький полк склав зброю і визнав у місті владу Рад. Обидві сторони мали десятки вбитих та пора-нених, серед загиблих був командир кін-ного загону Червоної гвардії В. Золотухін.
Після підписання 9 лютого 1918 року між Центральною Радою і країнами Чет-верного союзу Брестської угоди, австро-німецькі війська рушили на Україну.
16 березня німці підійшли до Мико-лаєва з боку Одеси. Загони червоногвар-дійців вчинили їм опір. Однак наприкінці дня 16 березня радянські війська почали залишати позиції. В місті їх затримували та обеззброювали створені бойові есерів-ські, єврейські та українські дружини. А в ніч з 16 на 17 березня за наказом коман-дира українського Запорізького полку Шевчука, 7 козаків-запорожців та 6 із "Вільного козацтва" увійшли до казарми кулеметної команди червоногвардійців і швидко обеззброїли їх, захопивши 16 ку-леметів і 20 коней. Ці трофеї були достав-лені у створений тимчасовий український штаб, його очолив О.М. Поляков. Штаб для охорони міста почав формувати з доб-ровольців загони "вільних козаків".
17 березня 1918 року німецькі війська увійшли в Миколаїв. Тут розмістилися штаб 22-ї німецької піхотної дивізії, 22-й ландштурмний піхотний полк, 1-а батарея 65-го гарматного і частина 410-го піхот-ного полків. Німецьке командування за-явило, що єдиним представником влади в місті вважає міську Думу, а місцева українська організація "розглядається поки як організація національного харак-теру". Комендант міста генерал Науман оголосив: "Особи, що перебувають у складі українських військових частин, повинні мати свою відзнаку на одязі і мати при собі посвідчення двома мовами, підписане німецьким і українським командирами".
20 березня українські формування в місті очолив "комісар українських військ Миколаєва" К. Бойчук, а його помічником став М. Нестеренко. По місту був розпов-сюджений наказ по Одеському військо-вому округу від 3 березня 1918 року за № 5, в якому пропонувалося всім офіце-рам та солдатам УНР "мати на лівому рукаві пов'язку національних українських кольорів "блакитного з жовтим" .
Після повернення до Києва уряд УНР приступив до створення національної армії. У квітні 1918 року військове мініс-терство та Генеральний штаб опрацювали новий план організації армії на основі територіального набору. Планувалося, що українська армія буде складатися із 8 кор-пусів піхоти та 4 дивізій кінноти. На півд-ні України з 15-ї та 4-ї піхотних дивізій формувався 8-й армійський корпус (штаб - м. Одеса). 17 квітня 1918 року вій-ськовий міністр Жуковський призначив командиром 8-го армійського одеського корпусу генерала Ф.О. Колодія.
Уряд УНР не встиг виконати наміче-ний план по організації нової армії, бо 29 квітня 1918 року, після державного перевороту, до влади прийшов гетьман П. Скоропадський. Гетьманський уряд продовжував формування регулярної ар-мії, за планом, наміченим Центральною Радою.
24 липня 1918 року Рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок та затвердила план організації збройних сил. До складу гетьманської армії планувалося включити 8 армійських корпусів, Сердюцьку дивізію, 8 корпус-них кінних полків, окрему Таврійську піхотну бригаду, 4 кінні дивізії, 1 окрему кінну бригаду та 2 понтонні курені .
8-й армійський (Одеський) корпус, який комплектувався на півдні України, згідно з наказом гетьмана, переймену-вався у 3-й Херсонський корпус у складі 2-х дивізій та 2-х артилерійських бригад. Призначався і новий командир, замість Ф.О. Колодія, генерал-майор О.І. Березов-ський.
За часів гетьманату у Миколаєві були розташовані штаб 6-ї піхотної дивізії, тут формувалися 17-й Олександрійський піхотний полк (командир полковник Ко-зубек) та 6-та гарматна бригада (командир полковник Іванів).
Крім цього Гетьманським військовим міністерством передбачалося формування спеціальних військ Української армії. Так на півдні України розпочалося форму-вання Корпусу морської оборони узбе-режжя Чорного моря. Віце-адміралом А. Покровським був складений проект дислокації частин сухопутної оборони північно-західного району Чорного моря . Система оборони узбережжя розподіля-лася на три відділи: 1-й - від Дністров-ського лиману до Сичівки, 2-й охоплював район Очаків - Миколаїв і 3-й - район Станіславів - Херсон - Перекоп. Кожний відділ складався з 2-х артилерійських дільниць берегової оборони, полку мор-ської піхоти, ескадрону морської кавалерії та різних допоміжних частин. Управління корпусу знаходилося в Одесі.
Управління ІІ-го відділу берегової оборони знаходилося у Миколаєві. Його І-а артилерійська дільниця складалася з 3-х важких берегових батарей фортеці Очаків, ІІ-а - з 2-х батарей (в кожній по 4 гармати) у районі Миколаєва. До складу відділу входив 2-й полк морської піхоти, штаб і 2 курені якого були також у Мико-лаєві, а 3-й курінь дислокувався в Оча-кові, тут же повинен був розміститися 2-й ескадрон морської кавалерії. Як і в Одесі, у Миколаєві були розташовані два інже-нерні взводи (телеграфний і телефонний), а у Очакові - піврота саперів і мотоцик-летна команда. ІІ-й відділ сухопутної обо-рони обслуговували радіостанції Мико-лаєва та Очакова .
Однак проект, запропонований віце-адміралом А. Покровським, був втілений в життя лише частково. Вся берегова інф-раструктура, озброєння та обладнання дісталися Україні в спадщину від росій-ської армії. Проблема полягала у комплек-туванні особовим складом названих час-тин сухопутної оборони узбережжя Чор-ного моря. В умовах німецької окупації країни були лише частково сформовані три полки морської піхоти неповного складу та деякі допоміжні підрозділи.
За період Гетьманату у Миколаєві роз-почалися формування авіаційних частин. Українська військова авіація почала ство-рюватися ще Генеральним Секретаріатом Військових Справ Центральної Ради. На Півдні України у грудні 1917 року були українізовані одеські авіаційна школа "Анатра" та авіазагін. Процес створення українських повітряних сил продовжу-вало військове міністерство Гетьманату. Організоване при другому генерал-квар-тирмействі Генерального штабу, Управ-ління інспекції повітроплавання наказом 14 червня 1918 року, ч.1, розподілило територію України на чотири науково-кадрові повітроплавальні загони: Київ-сько-Полтавський, Чернігівсько-Волин-ський, Харківсько-Катеринославський та Одесько-Подільський, завдання яких полягало в підготовці авіаційних кадрів та організації повітряних збройних сил Української Держави.
До складу Одесько-Подільського нау-ково-кадрового авіазагону, яким коман-дував підполковник Г. Голубєв входив і Південь України. Тут при 3-му армійсь-кому корпусі формувався авіадивізіон у складі двох загонів та авіапарку (остан-ній - у Миколаєві). Особовий склад штабу дивізіону (м. Одеса) нараховував 8 стар-шин (офіцерів), одного військового уря-довця і 140 козаків (рядових), у його роз-порядженні були 2 легкові та 6 вантажних автомобілів. На жаль, автору не вдалося знайти архівні дані про склад окремих частин дивізіону, але відомо, що взагалі всі частини Одеської авіагрупи мали 60 літаків: 10 розвідувальних, 10 бомбар-дувальників, 10 винищувачів та 30 трену-вальних, а у особовому складі перебувало 96 авіаторів: 36 старшин і 60 козаків. Є дані про командний склад Миколаївського повітроплавального загону - посади оса-вула обіймав штабс-капітан П. Сапожкін, а курінних - підполковник В.Д. Доброво-льський та поручик С. Юденіч. До цього ж авіапарку належала частина у складі кількох "позиційних аеробатарей" 76-мм гармат та кулеметної команди .
Таким чином за часів Гетьманату у Миколаєві формувалися 17-й Олександ-рійський піхотний полк, 6-а гарматна бригада, полк морської піхоти, повітро-плавальний загін, а також зенітна частина у складі кількох "позиційних аеробата-рей".
Подальший період формування Укра-їнських військових частин у Миколаєві пов'язаний вже з перебуванням тут "Рес-публіканських військ східної Херсон-щини" на чолі з отаманом М. Григор'євим, який на той час підпорядковувався Дирек-торії УНР. Це були останні регулярні ук-раїнські війська на Миколаївщині періоду національно-демократичної еволюції та громадянської війни в Україні 1917-1921 рр.
Після того як 14 березня 1919 року радянські війська оволоділи Миколаєвом, Українська Народна Республіка остаточно втратила контроль над цим містом.
Висновки:
1. Розпочата національно-демократич-на революція в Україні у 1917 р., сприяла переходу під юрисдикцію Української Центральної Ради підрозділів російської армії та флоту, що отримала назву "укра-їнізація". Національне відродження з весни 1917 року охопило і Миколаїв, де серед місцевого гарнізону розпочали свою роботу українські національні організації: військовий гурток "Курінь" та Миколаївська Рада об'єднаних україн-ських організацій.
2. Восени 1917 - на початку 1918 рр. у Миколаєві відбувався процес створення національних Збройних сил. Тут під юрисдикцію Центральної ради перейшли окремий Чорноморський мортирний диві-зіон, флотський напівекіпаж та Морський арсенал, формувався Український Запорі-зький піхотний полк.
3. У період Гетьманату (квітень-листо-пад 1918 р.) на Півдні України військовим міністерством реалізовувався план фор-мування національних Збройних сил, що передбачав створення армійського корпу-су у складі двох піхотних дивізій та двох гарматних бригад. У Миколаєві форму-валися 17-й Олександрійський піхотний полк, 6-а гарматна бригада, полк морської піхоти, повітроплавальний загін, а також зенітна частина у складі кількох "пози-ційних аеробатарей".
4. Українські військові формування у Миколаєві були складовою частиною національних Збройних сил півдня України, сприяли пробудженню націо-нальної самосвідомості серед народних мас регіону та були головною опорою української влади на місцях у 1917-1918 років.

Джерела
1. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917-1921 роки. - К.: Тиражуваль-ний центр УРП, 1995. - 258 с.
2. Кедровський В. Обриси минулого. - Нью-Йорк: Свобода, 1966. -133 с.
3. Белый Д. Херсонские украинцы в 1917 году. - Херсон: Библиотека альманаха "Константа", 1995. - Вып. 3. - 65 с.
4. Пархоменко В.А. Українські національні формування доби Центральної Ради на Херсонщині // Південна Україна: проблеми історичного дослідження: Збірник наукових праць: В 2 ч. - Миколаїв, 1998 - Ч. 2. - С. 95-99.
5. Військові формування Центральної Ради в Одесі у 1917-18 рр. // Наукові праці. - Т. 2. Історичні науки. -Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. - С. 39-42.
6. Формування гетьманських військових частин в Одесі у 1918 році // Наукові праці. - Т. 5. Історичні науки. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000. -С. 66-69.
7. История Украинской ССР / Под ред. Ю.Ю.Кондуфора и др. - К.: Наукова думка, 1984. - Т. 6. - С. 82.
8. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), Ф.П-2247, оп. 1, спр. 2, арк. 104.
9. Трудовая газета. - 1917. - 27 июня. - № 2461.
10. Известия Николаевского Совета Рабочих и Военных депутатов. - 1917. - 15 ноября. - № 161.
11. ДАМО. - Ф.Р-2247, оп. 1, спр. 2, арк. 90.
12. Трудовая газета. - 1917. - 12 октября. - № 2543.
13. ДАМО. - Ф.Р-2247, оп. 1, спр. 2, арк. 27.
14. Известия Николаевского Совета Рабочих и Военних депутатов. - 1917. - 3 декабря. - № 176.
15. Известия Николаевского Совета Рабочих и Воєнних депутатов. - 1917. - 15 ноября. - № 161.
16. ДАМО. - Ф.П-1817, оп. 2, спр. 279, арк. 8.
17. Центральний Державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Ф. 1077, оп. 1, спр. 63, арк. 54.
18. Известия. - 1918. - 20 марта. - № 251.
19. ДАМО. - Ф.П-1817, оп. 2, спр. 281, арк. 58.
20. Дерябин А. Гражданская война в России, 1917-22: Национальные армии: униформа, вооружение, организация. - М.: "Изд-во АСТ", 1998. - С. 14.
21. ДАМО. - Ф. Р-5547, оп. 1, спр. 2, арк. 81.
22. ЦДАВО України, ф.1077, оп.1, спр.43, арк. 60-62.
23. ЦДАВО України, ф.1074, оп.1, спр.2, арк. 19.
24. ДАМО. - Ф.П-1817, оп.2, спр.281, арк. 38-39.
25. ЦДАВО України, ф.1074, оп.2, спр.17, арк. 58.
26. ДАМО. - Ф.Р-5547, оп.1, спр.3, арк. 11.

До змісту "Воєнна історія" #1_3 за 2004 рік