"Воєнна історія" #2 за 2003 рік

ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
В ЕПОХУ ЛОКАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Олійник Олександр Миколайович,
Державний секретар Міністерства оборони України.

Народився у 1958 році на Харківщині. У 1982 р. закінчив Харківський авіаційний інститут за спеціальністю радіоінженер. З січня 1983 р. обіймав посади інженера, головного економіста, заступника генерального директора з економіки Харківського машинобудівного заводу, начальник управління енергетики та ПЕК, заступник голови Харківської облдержадміністрації, керівника Секретаріату Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів місцевого самоврядування Адміністрації Президента. Із січня 2002 року - Державний секретар Міністерства оборони України.

В наш час великомасштабні війни з їх інтенсивними бойовими діями та великими втратами трансформуються у “контрольовані” локальні збройні конфлікти та миротворчі операції з підтримки миру й стабільності чи з примушення до миру, боротьбу з тероризмом. Задовольняючи вимоги швидкого й вибіркового силового впливу на великому просторі в різних регіонах, стратегія замовляє науці й промисловості засоби збройної боротьби нелетальної дії, що мають якості локального та вибіркового ураження, високої точності та дальності застосування.
Важливим завданням Української держави в цих умовах є забезпечення воєнно-економічної безпеки, крите-рієм якої виступає ступінь задо-волення потреб у продукції як обо-ронного, так і цивільного призначен-ня в екстремальних умовах. Поліп-шення самозабезпечення держави технологіями цивільного й оборон-ного виробництва, нарощування технологічного потенціалу зміцнює її воєнно-економічну безпеку. Остання, безперечно, визначається новітніми досягненнями науково-технічного прогресу.
Зростаюче значення новітніх науково-технічних рішень у вироб-ництві сучасних і перспективних видів озброєння, небезпека відста-вання в цій галузі об’єктивно висуває на передній план проблему техноло-гічної безпеки - важливого складо-вого структурного елементу воєнно-економічної безпеки.
Під технологічною безпекою розу-міють такий стан науково-технічного потенціалу країни, який дає змогу за мінімально короткі терміни здійснити розробку найновіших технологічних рішень, що забезпечують прорив у провідних галузях цивільного і оборонного виробництва.
Разом з тим, попри всі зусилля, стан озброєння та військової техніки є найбільш гострою та болючою проблемою Збройних Сил України. У зв’язку із жорсткими обмеженнями фінансування різко знизилася тех-нічна готовність військ та змен-шились нормативні запаси матері-ально-технічних засобів. На сьогодні у Збройних Силах переважна біль-шість технічно складних комплексів та зразків озброєння практично вичерпала свій ресурс. Зокрема, середня справність бронетанкового озброєння складає 76%, автомо-більної техніки - 53%, авіаційної техніки - 35%, корабельного складу - 58%. У найбільш скрутному стано-вищі знаходяться Військово-Повіт-ряні Сили, Військово-Морські Сили, Війська Протиповітряної оборони Збройних Сил України та засоби зв’язку, радіоелектронної боротьби і розвідки.
Стан озброєння та військової техніки характеризується швидкими темпами скорочення ресурсу експлуа-тації, понад 60% озброєння і техніки знаходиться в експлуатації більше 15 років. Враховуючи повільні темпи розробки та постачання у війська (сили) озброєння та військової техніки, незабаром виникне необ-хідність масового переозброєння Збройних Сил.
Підвищення самозабезпеченості України в ключових технологіях, нарощування технологічного потен-ціалу на основі новітніх наукових досягнень, безумовно, зміцнить воєнно-економічну безпеку країни. Масове використання прогресивних технологій буде сприяти приско-реному переведенню економіки на інтенсивну модель розвитку, суттєвій зміні експортно-імпортної структури української економіки, ліквідації її односторонньої економічної залеж-ності від зарубіжних країн.
При замовленні озброєнь і військової техніки повинна врахо-вуватись специфіка виробництва і технологічні аспекти. Припинення виробництва деяких видів військової продукції може призвести до непо-правних втрат. З точки зору перспек-тивного виробництва в Україні новіт-ніх озброєнь важливо спрямовувати бюджетні кошти на створення нау-ково-технічного потенціалу у сфері критичних технологій. Пріоритет-ними напрямами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт мають бути: модернізація існуючих систем озброєнь, створення перспек-тивних зразків озброєнь, розвиток систем і засобів бойового управління, зв’язку і розвідки, радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, все-бічний розвиток технологій і систем подвійного призначення (військового і цивільного).
Основними шляхами досягнення основної мети технічного забезпечен-ня воєнної безпеки України є:
створення оптимальних систем озброєнь, військової, спеціальної техніки та майна, які підвищують ефективність Збройних Сил та інших військ;
застосування найновіших науково-технічних досягнень і передових технологій для випереджального роз-витку нових поколінь озброєнь, військової техніки та їх серійного виробництва;
створення необхідних виробничих потужностей промисловості щодо випуску озброєнь, військової, спе-ціальної техніки та майна.
У результаті значного імпорту машин і устаткування в Україні почала складатися все більш відчутна її залежність від цього постачання. У випадку загострення економічного або розв’язання прямого воєнного протиборства така залежність може призвести до суттєвих економічних утруднень. От чому так необхідне вітчизняне виробництво машинно-технічної продукції високої якості і в достатній кількості. Звичайно, це не означає відмови від закупівель закордонної техніки та устаткування: їх використання зміцнить вітчизняну матеріально-технічну базу, буде спри-яти налагодженню власного вироб-ництва новітніх видів продукції як цивільного, так і оборонного призна-чення.
Важливим елементом техніко-виробничої безпеки є ресурсна забез-печеність. Для України - це вельми актуальна проблема: з багатьох видів ресурсів існує залежність економіки від закордонного постачання. Досить висока самозабезпеченість нашої країни стратегічною сировиною гарантує певний ступінь стійкості і надійності функціонування базових галузей народного господарства і його воєнного сектора у випадку еко-номічного і воєнного протистояння.
В умовах розширення зовнішньо-торгівельної самостійності окремих підприємств і об’єднань збільшилося неконтрольоване вивезення за кордон дефіцитних і стратегічних товарів, що підриває техніко-виробничу без-пеку. Реалізуючи за кордон за низькими цінами цю продукцію, окремі господарські суб’єкти завда-ють країні “потрійний збиток”: змен-шують державні валютні надход-ження, загострюють проблему стабі-лізації внутрішнього ринку, підри-вають зовнішньоторговельний прес-тиж держави на світових ринках. З воєнно-економічної точки зору особ-ливу небезпеку викликає не-контро-льований експорт таких видів страте-гічної сировини, як нікель, титан, вольфрам, кобальт та ін., які широко використовуються в сучасному воєн-ному виробництві.
Забезпечення техніко-виробничої безпеки вимагає ефективного вико-ристання трудових ресурсів, як важ-ливого соціального чинника воєнно-економічної безпеки країни. Однак орієнтація на насичення споживчого ринку за рахунок імпортного поста-чання має негативні наслідки, як економічні, так і соціально-політичні. Слід розрахову-вати на свої внут-рішні резерви.
З економічними і соціальними чин-никами зміцнення техніко-виробничої безпеки безпосередньо пов’язана самозабезпеченість сільськогосподар-ською продукцією. Оборонне зна-чення продовольчої безпеки полягає в тій її ролі, яку вона відіграє у відтворенні робочої сили для галузей цивільного і воєнного виробництва, а також для задово-лення потреб особового складу Збройних Сил України.
Цілком зрозуміло, що керівництво Міністерства оборони України дбає не тільки про поточні потреби Зброй-них Сил України, але й планує майбутні їх перетворення, прагнучи наближення до євроатлантичних структур. Саме на це направлена реалізація Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Заходи Державної програми, виконан-ня яких було сплановано на 2001-2002 роки, в основному, виконані. У той же час результати реформування та роз-витку Збройних Сил України могли бути більш відчутними при їх достат-ньому рівні фінансування.
Усвідомлюючи економічні трудно-щі держави щодо її спроможності повноцінно забезпечити потреби Збройних Сил України, при уточненні заходів Державної програми та розробці проекту Концепції моделі Збройних Сил України зразка 2010 року було знайдено компромісне рішення. Воно враховувало як еко-номічні можливості держави, так і фінансові потреби Збройних Сил на період до 2010 року. Це знайшло своє відображення в Постанові Кабінету міністрів України від 11 квітня 2002 року № 507, де визначені прогнозо-вані показники видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони у період до 2010 року.
Оптимістичним є те, що виконання та, головне, фінансування Державної програми взято під контроль Прези-дентом України та Урядом України. Кабінетом міністрів України 16 вересня 2002 року видано роз-порядження “Про утворення Урядової комісії з реформування та розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки”.
На основі протокольного рішення засідання цієї комісії Міністерству фінансів України, разом з Міністер-ством економіки та європейської інтеграції України і Міністерством оборони України, доручено визначити джерела додаткового надходження коштів для виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року.
Потребують розробки та реалізації й інші напрями реформування системи ресурсного забезпечення, з метою більш повного задоволення потреб Збройних Сил України і підтримання на відповідному рівні їх життєдіяльності та боєздатності.
Вирішенню науково-технічних проблем забезпечення воєнно-еконо-мічної безпеки України, підтриманню на відповідному рівні життє-діяльності та боєздатності Збройних Сил сприятиме реалізація пріори-тетних напрямів діяльності у сфері воєнно-технічної політики в умовах обмеженого фінансування:
підтримка основних видів ОВТ у боєздатному та технічно справному стані;
проведення модернізації та віднов-лення технічного ресурсу основних типів наявного парку озброєння та військової техніки силами ремонтних органів Міністерства оборони України та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу держави;
проведення наукових досліджень та розробок, спрямованих на ство-рення основних видів та типів вітчизняного озброєння і військової техніки на рівні кращих зарубіжних зразків;
реалізація надлишкових запасів озброєння та військової техніки, з метою отримання додаткових коштів на утримання наявного озброєння і військової техніки у боєздатному стані.
Таким чином, аналіз свідчить, що стан вирішення науково-технічних проблем забезпечення воєнно-еконо-мічної безпеки України не відповідає вимогам сьогодення. У зв’язку із жорсткими обмеженнями фінансу-вання помітно знизилася технічна готовність військ, зменшилися нор-мативні запаси матеріально-техніч-них засобів у Збройних Силах, прак-тично вичерпала свій ресурс переваж-на більшість технічно складних комп-лексів та зразків озброєння.
Над пошуком шляхів виходу з такого становища працює Урядова комісія з реформування та розвитку Збройних Сил України, інших війсь-кових формувань, озброєння та війсь-кової техніки, усіх можливих зусиль докладає Міністерство оборони України.
Суттєво виправити існуючий стан буде можливо тільки при реалізації пріоритетних напрямків діяльності у сфері воєнно-технічної політики, Концепції моделі Збройних Сил України зразка 2010 року, в основу фінансово-економічного обґрунтуван-ня якої покладені показники, визна-чені Постановою Кабінету міністрів України № 507. Це дозволить посту-пово до 2010 року привести співвід-ношення структури видатків Міністерства оборони до загальноєвропейських норм.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік