"Воєнна історія" #2 за 2003 рік

Особливості протиборства засобів повітряного нападу та ППО
в локальних війнах кінця ХХ ст.

Володимир Трояновський,
підполковник, начальник відділення заочного навчання
Черкаського інституту пожежної безпеки

Війни кінця ХХ ст. принципово відрізнялися від усіх попередніх воєн. Пішло в минуле поняття класичних війн, у яких головну роль у досягненні перемоги відігравали сухопутні війська, оснащені різноманітною військовою технікою і зброєю, у тому числі і ядерною. Змінився характер збройної боротьби, в орбіту воєнних дій був включений космос. На зміну "тради-ційних" засобів боротьби прийшли нові - високоточна зброя і засоби її доставки. Відбулися значні зміни у формах і способах воєнних (бойових) дій. У військовому мистецтві з'явилися нові поняття, такі як повітряна наступальна операція (ПНО), повітряно-наземна наступальна операція (ПННО) і т.д., у яких головну роль, а отже й у війні в цілому, стали відігравати засоби повітря-ного нападу (ЗПН). У боротьбі з цими засобами, помітно зросла роль і значення протиповітряної оборони (ППО). Боротьба між ними набула принципового значення.
У даній статті на прикладі війни в зоні Перської затоки (1991р.), а також у Югославії (1999 р.) розкриваються деякі риси й особливості протиборства ЗПН і ППО.
До цих рис, як показав досвід війн, варто віднести: якісну перевагу ЗПН багатонаціональних сил (БНС) над засобами ППО Іраку і Югославії; зарод-ження нових способів і тактичних прийомів протиборства цих засобів; зростання впливу результату цього проти-борства на результат збройної боротьби.
Якщо мову вести про засоби ППО, то в Іракові і Югославії вони були традиційні, засновані на старих принципах побудови активної радіолокації. Активними засо-бами ППО були зенітна артилерія (ЗА), переносні зенітно-ракетні комплекси і авіація. Вони, як відомо, могли діяти активно лише проти традиційних засобів повітряного нападу.
Разом із тим, і у війні в зоні Перської затоки, і в Югославії, багатонаціональні сили (БНС) задіяли зовсім нові ЗПН і способи їх бойового застосування. До них відносяться, насамперед, крилаті ракети морського і повітряного базування "Томахок" і "Томагавк". Ці ракети запус-калися з кораблів ВМС і літаків страте-гічної авіації, з великої дистанції, поза зоною дії засобів ППО. Вони здійснювали політ на гранично-малих висотах, з обгинанням рельєфу місцевості. На кінцевій ділянці здійснювалося корегу-вання траєкторії їхнього польоту, уточню-валися координати цілей, у результаті чого помітно збільшувалася точність попадання в ці цілі. Новим явищем стало використання різних керованих авіацій-них бомб (КАБ), таких типів як GBU-10; (-12; -15; -16; -23; -24) з лазерними і телевізійними системами наведення. У Югославії носіями цих засобів були малопомітні ударні літаки F- 17А "НАЙТХОК" виготовлені за технологією "Стелс" які застосовувалися, як правило, для знищення самих пріоритетних цілей. Вони діяли вночі, самостійно, в режимі повного радіомовчання.
У війні в Югославії вперше у військовій практиці були задіяні малопомітні літаки-носії високоточної зброї В-2А "Спірит". Ці літаки мали на борту 8 авіаційних бомб (АБ) JDAM індекс GBU-32, могли виконувати бойові задачі в будь-яких погодних умовах і, саме головне, проти них було безсиле досить досконале ППО Югославії. Також був використаний стратегічний бомбарду-вальник носій КАБ В-1В. І традиційно, як і у війні в зоні Перської затоки, у Югославії, застосовувався вже давно прийнятий на озброєння ("старий") F-52G з крилатими ракетами повітряного базування (КРПБ) "Томагавк".
Новим засобом повітряного нападу, який застосовувався в Югославії, слід зазначити літак АС-130 "Спектр". Цей літак призначався для проведення, в основному, спеціальних операцій. Наявне на борту літака озброєння надало право йому носити найменування "ГАНШИП" (дослівний переклад "артилерійський корабель").
До характерних рис "ганшипа" можна віднести те, що літак АС -130 незалежний від розвідувальної авіації. Він здатний самостійно вести пошук цілей в умовах тривалого чергування в повітрі, діяти в будь-який час доби, і в складних метео-умовах.
Результати боротьби ЗПН і ППО, як і у війні в зоні Перської затоки, так і в Югославії очевидні. Разом з тим, вони залежали і від інших обставин, таких як організація цієї боротьби, застосовуваних сил і засобів забезпечення. В обох цих війнах боротьба починалася з розвідки противника, у т.ч. і космічної, за допомо-гою якої визначалися:
1.Виявлення і класифікація об'єктів, у тому числі, мобільних ракетних комплек-сів, літаків, РЛС, артилерії, танків і т.д.
2.Виявлення стартів балістичних ракет.
3.Безперервний контроль радіо-електронної обстановки.
Результати розвідки впливали на вибір форм, способів і прийомів збройної боротьби, космічні апарати були най-важливішими засобами керування ЗПН і військами.
Війна в зоні Перської затоки харак-терна широким застосуванням засобів РЕБ. Так, наприклад, війна в Іраку розпочалася з радіоелектронного приду-шення (РЕП) усієї системи ППО і завоювання панування в ефірі. Резуль-татом цього було завоювання панування в повітрі авіацією БНС і активні її дії надалі, без активної протидії засобів ППО.
У війні в Югославії, крім РЕП засобів ППО, здійснювалося "полювання" за цими засобами шляхом знищення. Причому вони знищувалися з імовірністю 0,9 і більше у випадку включення їхніх радіолокаційних засобів навіть на самий короткий час. Можна зауважити, що у війні в Югославії боротьба ЗПН і ППО відбувалася в "одні ворота". Так система ППО, що діяла за принципом активної радіолокації, виявилася самознищуючою. Вона виявилася зовсім непридатною для боротьби із сучасними засобами повітря-ного нападу, заснованими на нових технічних принципах.
Проведений аналіз динаміки проти-борства ЗПН-ППО дозволяє визначити напрямок подальшого удосконалювання системи ППО. Насамперед, варто зробити загальний висновок - сильному, добре оснащеному і підготовленому повітря-ному противнику, що володіє комплексом засобів розвідки, радіоелектронного і вогневого придушення, може протистояти тільки заздалегідь підготовлена і оснащена сучасними засобами боротьби система ППО з чітким розподілом та розмежуванням задач оборони об'єктів країни, сил відповідного удару і військ.
Історія вчить, що армія, яка не йде в ногу з науково-технічним прогресом, перебуває в полоні віджилих стереотипів, не вміє правильно прогнозувати нові явища і робити з них практичні висновки, приречена на поразку.

Джерела

1. Пучков А. Воздушная наступательная операция в ходе войни в Персидском заливе // Зарубежное военное обозрение. - 1991. - №5. - С. 43-57.
2. Новачків Н., Галин Л. Придушення системи ППО Іраку в операції “Буря в пустелі” // Зарубежное военное обозрение. - 1991. - №9. - С. 32-45.
3. Полицын А.В. Взгляд на войну новой епохи // Военная мысль. - 1992. - №3. - С. 12-24.
4. Воробьев И. Уроки войны в зоне Персидского залива // Военная мысль. - 1992. - № 4-5. - С. 21-34.
5. Ольгин В. Использование стратегических бомбардировщиков C-52G в операции “Буря в пустыне” // Зарубежное военное обозрение. - 1993. - №3. - С. 14-32.
6. Палагин В., Кайшаури А. Ведение воздушной розведки в операции “Буря в пустыне” // Зарубежное военное обозрение. - 1995. - № 12. - С. 23-42.
7. Бабич В. Действительные результаты войны в Персидском заливе // Зарубежное военное обозрение. - 1996. -№ 9. - С. 26-28.
8. Військове мистецтво в локальних війнах після Другої світової війни. - К.: НАОУ, 2000.
9. Слипченко В. У третьому тисячоріччі світ очікують зовсім інші війни // НВО, 2000. - № 8.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік